Кафедра ливарного виробництва чорних та кольорових металів

Національний технічний університет України "КПІ ім. Ігоря Сікорського"

Українська (UA)Русский (RU)English (UK)Deutsch (DE)
FacebookTwitterGoogle+

154. Уста – врата ума. Если держать их открытыми, ум ускользнет наружу. (Хун-Цзычен)


Знайшли помилку в тексті? Виділіть текст, натисніть Shift+Enter і відправте нам повідомлення.

Iсторія
Кафедра ливарного виробництва чорних і кольорових металів
Інженерно-фізичного факультету
Національного технічного університету України
«Київський політехнічний інститут»
Тіт Лукрецій Кар
"Прежде служили оружием: руки могучие, когти,
зубы, каменья, обломки ветвей от деревьев и пламя…
После того была найдена медь…
Пламени жар, от каких бы причин не возник он,
дебри лесов пожирал с ужасающим треском и шумом
вплоть до глубоких корней. И огнем выжигалась почва.
Золото и серебро заструились потоком обильным
всюду из жил раскаленных Земли, и стеклись в углубленья,
так же, как медь и свинец. А когда отвердели металлы
и на Земле засверкали впоследствии цветом блестящим,
люди, плененные блеском и прелестью, их поднимали
и замечали при этом, что слитки всегда сохраняли
форму, похожую на замыкавшее их углубленье…
Было открыто тогда, что металлам, расплавленным жаром,
может дана быть фигура и форма, какая угодно."
Кафедра ливарного виробництва до 1944 року
У 1901 році, одночасно з Головним і Хімічним навчальними корпусами новоствореного Київського політехнічного інституту, були побудовані корпуси навчальних механічних майстерень. З метою поглиблення практичних навичок майбутніх інженерів у галузі литва в комплексі майстерень спроектували та збудували окреме приміщення для ливарної справи, яке обладнали найсучаснішими на той час плавильними печами, машинами, механізмами та приладами.
Ливарна дільниця
Формувальна дільниця навчальної ливарної майстерні КПІ (1910 р.)
Після створення в 1910 році під керівництвом проф. М.А.Воропаєва кафедри "Загальної технології металів" до 1918 року основи ливарного виробництва обов'язково вивчалися студентами всіх відділень (факультетів) у відповідному теоретичному курсі, а також у межах лабораторного практикуму і дипломного проектування. За дипломними проектами випускників КПІ в цей період було побудовано п’ять нових ливарних цехів.
У 1919-1922 роках кафедрою "Технологія металів" керував проф. Е.П.Бабич, а у 1923-1925 – проф. К.С.Калиненко.
У 1925 році з метою профільної підготовки фахівців з ливарного виробництва із структури кафедри „Технології металів” відокремилась самостійна кафедра „Ливарна справа”, яку очолив проф. К.С.Калиненко. Саме ця дата є офіційним початком багаторічної історії сучасної кафедри "Ливарне виробництво чорних і кольорових металів" НТУУ "КПІ".
У 20-30-х роках основний контингент студентів складала робітнича і селянська молодь, яка свідомо уявляла своє майбутнє в перетворенні аграрної "кінської" України в могутню індустріальну Країну Рад. При цьому студентам кафедри доводилось не тільки вивчати традиційні для КПІ теоретичні дисципліни з різноманітних розділів математики, фізики, хімії, пов’язані з металургією і машинобудуванням, але й приділяти багато часу надбанню тисячорічного практичного досвіду людства в ливарній справі. Крім виконання лабораторних робіт, кожний студент після закінчення весняного семестру відпрацьовував виробничу практику на робочому місці за колективним замовленням відповідних підприємств. Частина студентів тимчасово залишалося працювати на підприємствах у вечірні та нічні зміни після закінчення термінів практики. Таким чином відбувався реальний зв’язок науки з виробництвом, а також реальний відбір майбутніх керівних кадрів вітчизняних машинобудівних заводів.
У 1930 році на базі механічних майстерень КПІ був організований завод ім. І.Лепсе, який виготовляв запасні частини до тракторів і сільськогосподарських машин переважно імпортного виробництва. Таке рішення значно погіршило умови навчального процесу на кафедрі. Для компенсації практично втраченої для студентів ливарної лабораторії в приміщенні оранжереї агрономічного факультету спорудили навчальну ливарну майстерню з вагранкою і формувальним плацом, в якій основам ливарного виробництва навчалися всі майбутні інженери-механіки та інженери-технологи. Студенти кафедри „Ливарна справа”, крім профільних теоретичних дисциплін, опановували в майстерні поглиблену багатоступінчасту лабораторно-виробничу практику. Кафедра мала кабінет дипломного проектування, музей ливарної сировини і ливарної технології, бібліотеку.
У 1930-1941 роках на кафедрі, яку після проф. К.С.Калиненка очолив проф. Е.П.Бабич, працювали доценти С.С.Некритий, В.А.Гельцель, І.С.Григор'єв, В.І.Чайка, старші викладачі Є.С.Лисенко, А.В.Лінес, асистенти П.Г.Березин, А.Ф.Чижський, а за сумісництвом – проф. В.Ю.Васильєв.
Відомо, що в 1935 р. кафедра підготувала для народного господарства країни 18, а в 1939 р. – 36  інженерів-ливарників.
Завідувач кафедри „Ливарна справа” К.С.Калиненко (сидить) з викладачами (1930 р.)
У 1930 році з посади інспектора виробничого навчання на посаду асистента ливарної кафедри був переведений випускник КПІ молодий спеціаліст К.І.Ващенко, з ім'ям якого нерозривно пов'язана подальша історія кафедри і факультету.
К.І.Ващенко народився 5 січня 1901 р. в м. Козелець на Чернігівщині у багатодітній сім’ї робітника-будівельника. Там він здобув незакінчену середню освіту і тринадцятирічним хлопцем почав свій трудовий шлях.
 
Костянтин Ілліч Ващенко (1930 р.)
Початок самостійної діяльності молодого інструктора виробничого навчання інституту та асистента ливарної кафедри в 1930 році був тісно пов’язаній з науково-практичною роботою в Українському науково-дослідному інституті хімічного машинобудування, а також у ливарних цехах і лабораторіях Київського заводу "Більшовик". Поєднання інтересів науки і виробництва сприяли захисту К.І.Ващенко в 1934 р. кандидатської дисертації з проблем перероблення вагранкового чавуну на сталь для виливків у малих бесемерівських конверторах. У передвоєнні роки Костянтин Ілліч разом з працівниками заводу вперше в країні впровадив у виробництво технологію лиття деталей хімічної апаратури з корозійностійкого в лужному і кислотному середовищах чавуну.
З початком Великої Вітчизняної війни багатьох викладачів, співробітників, аспірантів і студентів інституту призвали до діючої армії. Нечисленний загін професорсько-викладацького складу евакуювався до Ташкента і під керівництвом доц. П.Г.Березіна був включений до структури Середньоазіатського індустріального інституту. В цей грізний для країни період, сорокарічний досвідчений вчений з великим виробничим досвідом К.І.Ващенко стає одним з перших вітчизняних творців особливо міцного сірого модифікованого чавуну, вкрай потрібного для масового виробництва литих корпусів артилерійських мін, снарядів, авіабомб та інших типів боєприпасів. Він брав участь у проектуванні і будівництві Середньоазіатського металургійного заводу, котрий одразу почав випускати потрібну фронту продукцію. За вагомий трудовий внесок у перемогу над фашизмом К.І.Ващенко наприкінці війни був удостоєний високої бойової нагороди – ордена Червоної Зірки.
У 1945 році в Середньоазіатському індустріальному інституті К.І.Ващенко захистив докторську дисертацію з проблем виробництва виливків з високоміцного модифікованого сірого чавуну з пластинчастим графітом.
Кафедра ливарного виробництва в 1944-1969 роках
Після повернення з евакуації до Києва взимку 1943/44 років більшість цивільних колишніх і нових співробітників КПІ приймали активну участь у відбудові корпусів та підготовці до відновлення навчального процесу в інституті. У правому крилі відремонтованого Хімічного корпусуза кафедрою ливарного виробництва на першому поверсі і у напівпідвалі під ним закріпили окремі приміщення.
У жовтні 1944 року, в зв’язку з необхідністю термінового відродження зруйнованих металургійних підприємств-гігантів у південно-східних регіонах України, партійно-господарським керівництвом було прийняте рішення про створення в КПІ металургійного факультету. Передбачалось, що після захисту диплому, його випускники за персональними направленнями знайдуть працевлаштування на металургійних комбінатах Донбасу, Луганщини, Дніпропетровщини, Запоріжжя. Таке рішення значною мірою було прийняте завдяки ініціативі випускника КПІ, віце-президента АН СРСР академіка І.П.Бардіна, а також майбутніх завідувачів кафедрами новоствореного факультету член-кор. АН УРСР В.Ю.Васильєва (кафедра металургії чавуну), акад. АН УРСР М.М. Доброхотова (кафедра металургії сталі) і акад. В.М.Свєчнікова (кафедра металознавства і термічного оброблення металів).
Очолити новий факультет, а в його складі і вкрай потрібну київському регіону кафедру ливарного виробництва (більше півсотні ливарних цехів лише в Києві) доручили відомому вченому-ливарнику, досвідченому організатору колективної науково-педагогічної діяльності і виховної роботи з молоддю д.т.н., проф. К.І.Ващенку. Факультет отримав додаткові приміщення на двох поверхах і у напівпідвалі лівого крила Головного корпусу. Але кафедра ливарного виробництва, як і в довоєнні роки, разом з новим деканатом залишилися в правому крилі Хімічного корпусу. Для виконання лабораторних робіт з тилової частини правого крила Головного корпусу прибудували тимчасову ливарну майстерню, яку обладнали формувальним плацом, невеличкою вагранкою і тигельною полум'яною піччю.
У зв’язку з постійним нарощуванням контингенту в 1944-65 роках окремі факультети КПІ по черзі працювали в денну або вечірню зміну, що додавало їх студентам, викладачам і співробітникам певні побутові незручності.
Віддаючи всі сили організаційно-педагогічній роботі на новому факультеті, проф. К.І.Ващенко в той самий час зумів узагальнити свій науково-практичний досвід у монографіях "Модифицированный чугун" та "Химически стойкие отливки", які вийшли з друку в 1946 р. в Москві і тривалий час користувались особливою популярністю у вчених, студентів і спеціалістів-практиків у галузі чавунного литва. Завдяки цьому науковий авторитет кафедри та її керівника піднявся до рівня найбільш відомих і авторитетних кафедр, академічних і галузевих закладів Москви, Ленінграда, Уралу та інших ливарних центрів країни.
Після перемоги над Німеччиною та Японією на факультеті поступово працевлаштовувались демобілізовані з армії і флоту майбутні співробітники кафедри П.В.Аврінський, В.Л.Неселовський, А.М.Фірстов, А.Ф.Чижський, В.О.Дібров, Н.І.Славінська.
Наприкінці 40-х років дисципліни з чавунного і кольорового литва читав проф. К.І.Ващенко, сталевого литва і технології ливарної форми – ст. викладач П.В.Авринський, обладнання ливарних цехів – доц. П.Г.Березін, плавлення чавуну і спеціальні способи лиття – асс. О.М.Фірстов, проектування ливарних цехів – асс. В.Л.Неселовський. Майстрами навчального процесу працювали В.А.Хаит, О.І.Катко, М.О.Розум.
У кінці 50-х років на кафедру прийшли к.т.н. доц. С.Н. Милко, молоді випускники КПІ С.П.Дорошенко, В.Я.Жук, Г.І.Кошовник, В.В.Жижченко, майстри навчального процесу Я.К.Ткаченко, С.В.Крамаренко.
Під керівництвом К.І.Ващенка кандидатські дисертації захистили О.М.Фірстов (1953 р.), П.В.Авринський (1955 р.), А.Ф.Чижський (1956 р.), а також аспіранти з Румунії Л.Софроні (1955 р.), К.Косняну (1957 р.) та аспірант з Болгарії Р.Тодоров (1958 р.).
За кілька післявоєнних років металургійне виробництво в південно-східних регіонах України із значним нарощуванням потужності було повністю відновлено. Необхідну підготовку кваліфікованих інженерів-металургів організували в навчальних закладах за місцем розміщення металургійних підприємств. За відсутністю таких підприємств у Києві і північно-західних регіонах України в 1962 році кафедри "Металургія чавуну" і "Металургія сталі" в структурі Київського політехнічного інституту були ліквідовані. Металургійний факультет перейменували спочатку на механіко-технологічний, а потім на фізико-технологічний. Окремі співробітники і випускники колишніх кафедр "Металургія чавуну" і "Металургія сталі", що залишились у Києві, пов'язали свою подальшу долю з вдосконаленням різноманітних видів лиття.
На кафедру ливарного виробництва з ліквідованих кафедр перейшли працювати А.А.Сігов, Л.І.Ростовцев, А.Ф.Чижський, Д.Ф.Чернега, В.О.Шурхал.
У 60-х роках до них приєдналися молоді випускники кафедри В.П.Авдокушин, П.А.Вареник, М.І.Прилуцкий, В.К.Ларін, А.П.Сьомик, О.М.Бялік, К.Ф.Євлаш, О.П.Макаревич, В.О.Лютий, А.В.Аленкевич і інші.
Багато колишніх студентів, аспірантів і вчених факультету і кафедри склали наукове ядро існуючих і новозбудованих у Києві закладів Академії наук: Інституту металофізики, Інституту проблем матеріалознавства, Інституту проблем литва, Інституту електрозварювання, Інституту надміцних матеріалів і багатьох інших академічних та галузевих наукових закладів. До навчання на кафедрі та в її аспірантурі почала прибувати молодь з інших республік і братніх соціалістичних країн.
Викладачі і співробітники кафедри (1965 р.)
У 1957-1965 роках державне планування і керівництво промисловістю здійснювалось за територіальним принципом самоврядування – системою раднаргоспів. До складу Київського раднаргоспу входили майже всі машинобудівні заводи північно-західної України. Більшість керівних інженерних посад на цих заводах займали випускники КПІ. Таким чином складалися надзвичайно сприятливі умови для взаємної корисної співпраці кафедри ливарного виробництва з ливарними цехами таких Київських заводів, як "Більшовик", "Авіаційний", "Арсенал ім. В.І.Леніна", "Мотоциклетний", "Тракторних деталей ім. І.Лепсе", "Редукторний", "Верстатів-автоматів ім. М.Горького", "Будшляхмаш", "Червоний екскаватор" та інших, розташованих переважно в прилеглих до КПІ районах м. Києва. У період літніх відпусток кадрових робітників заводів вакантні робочі місця в ливарних цехах заповнювали студенти. Вони сприяли виконанню виробничих планів і набували практичний робітничий і інженерний досвід. Викладачі, наукові співробітники, аспіранти і студенти-старшокурсники в співробітництві з ливарниками-практиками, в більшості колишніми випускниками кафедри, в рамках госпдоговірних робіт з розвитку нової техніки підприємства, впроваджували у виробництво нові технологічні процеси лиття, вдосконалювали існуючі технології і конструкції діючого обладнання, вирішували організаційно-технологічні, економічні і екологічні проблеми ливарних цехів. Для вдосконалення навчального процесу та науково-дослідницької роботи за сприянням своїх випускників покращувала власну матеріальну базу і "альма-матір". Кафедра періодично отримувала із заводів окремі одиниці ливарних машин, плавильних і термічних печей, контрольно-вимірювальних приладів, а також формувальні і шихтові матеріали. Керівники підприємств мали чітку систему оновлення кадрів інженерів-ливарників, заповнювали вакансії на робочих місцях у літній відпускний період і отримували кваліфіковану науково-технічну допомогу у вирішенні нагальних проблем виробництва. Окремі молоді працівники підприємств вступали до очної або заочної аспірантури кафедри і тим самим підвищували свою професійну кваліфікацію.
Головною масою абітурієнтів КПІ в цей період була молодь післявоєнних "пікових" років народження. Недивно, що навіть на таку "непрестижну" спеціальність, як ливарне виробництво, конкурс був достатньо високим. Для зарахування до КПІ абітурієнтам потрібно було успішно скласти вступні екзамени з математики (письмово і усно), фізики, хімії, рідної мови (твір), іноземної мови. Рівень загальноосвітньої підготовки більшості випускників столичних київських шкіл був дещо вищий, ніж випускників периферійних міських і сільських шкіл. Для дотримання соціальної справедливості останні мали певні пільги при зараховуванні до списків студентів. Особливо цінувались абітурієнти з числа демобілізованих з лав Радянської армії солдатів, сержантів і офіцерів. За своїм вихованням, світоглядом, відношенням до процесу навчання, у побутовій і трудовій дисципліні вони суттєво відрізнялись від деяких вчорашніх школярів. Недивно, що у 50-80-х роках більшість саме таких випускників кафедри зайняли провідні посади в ливарному виробництві, а згодом і посади керівників машинобудівних підприємств країни. Окремі з них досягли певних успіхів і в подальшій партійно-господарській кар’єрі.
У 1965 році за механіко-технологічним факультетом закріпили другий поверх новозбудованого навчального корпусу КПІ № 14, куди перемістився лише його деканат. Це дало можливість перевести студентів виключно на денну зміну навчання. Того ж року за факультетом персонально закріпили студентський гуртожиток №10.
Паралельно з підготовкою молодих спеціалістів, на кафедрі ливарного виробництва розгорнулась широка науково-дослідницька діяльність.
Головну наукову новизну в галузі ливарного виробництва в 50-70-х роках являв собою новий маловідомий конструкторам і ливарникам сплав для виливків – модифікований магнієм високоміцний чавун з кулястим графітом, з якого в наш час у світі виробляють кожну четверту тонну виливків.
Наприкінці 50-х років на кафедрі розгорнулися фундаментальні дослідження в галузі вдосконалення рецептур формувальних і стрижневих сумішей та протипригарних покриттів ливарних форм.
Численними експериментальними дослідженнями, проведеними колишнім інженером Київського заводу "Більшовик", а потім аспірантом кафедри С.П.Дорошенком, було доказано, що полегшання відокремлення кірки пригару від виливка досягається в результаті утворення межової товстої (80…100 мкм) плівки оксидів заліза. Якщо плівка оксидів не набуває достатньої товщини, наприклад на чавунних виливках, залитих у непофарбовані піщано-рідкоскляні форми, кірка пригару міцно з’єднується з металом і з значними енергетичними затратами відокремлюється від поверхні виливка. Викладена С.П.Дорошенком теорія утворення пригару набула визнання в науковців-ливарників.
За активною участю колективу кафедри в складі С.П.Дорошенка, В.П.Авдокушина, В.І.Кривди, Р.Гветадзе (Грузія), К.Ф.Євлаша, М.М.Пермякової, В.А.Андерсона та інших на київському заводі "Більшовик" була впроваджена перша в країні автоматична лінія для виготовлення форм і стрижнів із наливних самотвердких піщано-рідкоскляних сумішей (НСС).
У 1960 році, в зв’язку з переміщенням заводу "Київтрактородеталь" ім. І.Лепсе на нову територію, кафедрі ливарного виробництва повернули приміщення її колишньої навчальної майстерні, збудованої засновниками КПІ ще на початку ХХ сторіччя.
У реставрованому і відремонтованому приміщенні майстерні, з безкоштовно залишеним заводом відносно сучасним в ті роки цеховим обладнанням, на базі створеної у 1961 р. ливарної лабораторії Київського раднаргоспу, викладачі і співробітники кафедри отримали широку можливість проводити актуальні експериментальні наукові дослідження з метою розроблення нових і вдосконалення традиційних технологічних процесів лиття з подальшим впровадженням їх результатів у виробництво. Тут, за наявністю повного технологічного циклу лиття, якість практичної підготовки студентів-ливарників вдалося підняти на значно вищий рівень.
Кафедра ливарного виробництва у 1970-1991 роках
На межі 60-70-х років на кафедрі ливарного виробництва працювали викладачами професор К.І.Ващенко, доценти А.Ф.Чижський, Л.І.Ростовцев, С.Н.Милко, О.М.Фірстов, Д.Ф.Чернега, С.П.Дорошенко, В.Я.Жук, Г.І.Кошовник, В.В.Жижченко, В.П.Авдокушин, В.К.Ларін, старші викладачі В.Л.Неселовський, М.І.Прилуцький, майстри навчального процесу Н.І.Славінська, Д.Ф.Мацуєва, П.С.Радзієвський, А.Т.Хоменко, В.В.Артемьєв, А.Ю. Кузьменко.
Завдяки зусиллям К.І.Ващенка саме тут значною мірою і визначилась майбутня доля науково-дослідницького сектору кафедри. У 1966 р. на кафедрі було організовано науково-дослідну лабораторію ливарного виробництва подвійного підпорядкування Мінбудшляхмашу СРСР і Міносвіти УРСР, яку очолив к.т.н. О.П.Макаревич. Тепер перелік заводів для впровадження нової техніки, більшість яких були розташовані далеко за межами міста і республіки, затверджувало галузеве Міністерство будівельного, шляхового і комунального машинобудування СРСР.
Під керівництвом досвідчених викладачів науково-дослідну роботу кафедри виконували молоді співробітники і аспіранти кафедри О.М.Бялік, А.П.Сьомик, О.П.Макаревич, В.О.Лютий, П.О.Зінкович, Г.Г.Потапенко.
У 70-80-х роках до науково-дослідного сектору кафедри як аспіранти, наукові співробітники та інженери на тривалий або короткий час приєднувались С.Л.Воробйов, Г.А.Ремізов, В.С.Піковський, М.П.Волкотруб, А.В.Аленкевич, В.М.Дробязко, Л.М.Сиропоршнєв, В.І.Зацарний, Г.Є.Федоров, В.А.Гнатуш, А.А.Смульський, В.О.Косячков, В.П.Кушталов, В.М.Єлтишев, Е.О.Платонов, А.Ю.Кузьменко, В.В.Артемьев, Ю.Я.Готвянський, В.Г.Могилатенко, Г.З.Затульській, В.У.Топал, В.А.Панна, П.І.Кудь, О.І.Шейко, А.С.Кочешков, Л.О.Присміцький, В.А.Клименко, І.О.Міхневич, Д.В.Бєлановський. Кваліфікованими майстрами навчального процесу і лаборантами працювали Н.І.Славінська, А.Т.Хоменко, Д.Ф.Мацуєва, Б.Б.Чикало, В.П.Корзін. С.Ф.Пухальський, В.Й.Панков, С.Б.Васильєв, І.О.Тертичний, М.Ю.Лішунов і інші.
Молоді співробітники кафедри (1975 р.)
У той час, завдяки спрямованої політики держави на підвищення рівня вищої освіти, базами літніх двомісячних виїзних виробничих практик студентів кафедри стали ливарні цехи таких заводів-гігантів, як Московський автозавод ім. Лихачова, Горьківський автозавод, Харківський тракторний завод, Ростовський завод сільгоспмашин, а пізніше – Волзький і Камський автомобільні заводи, Одеський, Мелітопольський і Сумський "Центроліти". Масштаби виробництва і рівень технічного оснащення цих підприємств значно перевищували виробничі потужності київських заводів, що позитивно позначилось на якості практичної підготовки студентів-ливарників.
У 1978 р. спільним Наказом Міністерства енергетики і електрифікації УРСР та Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР на кафедрі була організована Галузева науково-дослідна лабораторія зносостійких і жаростійких сплавів для теплоенергетичного устаткування на чолі з В.О.Лютим.
У 1977 році на факультеті була утворена нова кафедра "Фізико-хімічні основи технології металів". Кадровий склад кафедри спочатку був сформований з фахівців-ливарників, серед яких були М.І.Прилуцький, Г.О.Ремізов, М.П.Волкотруб, Ю.Я.Готвянській, В.Г.Могилатенко, Г.З.Затульській, П.Д.Кудь і інші. Кафедру протягом більше  як тридцять років незмінно очолює випускник факультету, колишній доцент кафедри ливарного виробництва, а нині член-кореспондент НАН України, доктор технічних наук, професор Дмитро Федорович Чернега.
Професор К.І.Ващенко керував кафедрою ливарного виробництва з 1944 по 1974 рік і залишався її професором до 1992 року. Під його керівництвом підготовлено біля двох тисяч молодих спеціалістів-ливарників, 6 докторів і біля 80 кандидатів технічних наук. Багато учнів Костянтина Ілліча згодом стали керівниками і провідними фахівцями державних структур, науково-дослідних і громадських організацій, промислових підприємств України та зарубіжних країн. За сумлінну працю на ниві освіти і науки К.І.Ващенко, крім ордена Червоної Зірки, нагороджений орденом Леніна, двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденом Дружби Народів, багатьма медалями та Державними відзнаками.
Остання друкована праця К.І.Ващенка в співавторстві з В.С.Шуміхіним "Плавка и внепечная обработка чугуна для отливок", видана у 1991 році, залишається основним підручником для студентів кафедр металургійного профілю вузів з дисципліни "Чавунне литво".
Завідувач кафедри (1944-1974 р.р.), декан факультету (1944-1964 р.р.), заслужений діяч науки і техніки України, д.т.н., проф. К.І.Ващенко
У 1974-1991 рр. кафедру ливарного виробництва чорних і кольорових металів очолював д.т.н. професор Степан Пантелійович Дорошенко.
Після закінчення металургійного факультету КПІ у 1955 р. С.П.Дорошенко працював на київському заводі “Більшовик”, де пройшов шлях від технолога до заступника головного металурга заводу. У 1959 р. він вступив до аспірантури, після закінчення якої працював асистентом на кафедрі ливарного виробництва КПІ. У 1963 р. С.П.Дорошенко захистив кандидатську дисертацію, в 1972 р. – докторську дисертацію і у 1974 р. – отримав вчене звання професора.
Завідувач кафедри (1974-1991 р.р.), заслужений професор НТУУ “КПІ”, д.т.н., проф. С.П.Дорошенко
С.П.Дорошенко підготував 27 кандидатів і 4-х докторів технічних наук, у т.ч. для Німеччини, Болгарії, Куби, В’єтнаму.
Багато часу С.П.Дорошенко приділяв популяризації професії ливарника серед молоді, шляхом видання професійно-орієнтованих книг, брошур та статей з технології та історії ливарного виробництва в Україні і в світі, зокрема                "О литейщиках" (1976 р.), "Об искусстве литья и литейщиках" (1986 р.), "Древняя и всегда молодая профессия" (1998 р.), "Історія художнього литва" (1998 р.).
На рідній кафедрі Степан Пантелійович створив музей литва, де виставлена його власна колекція художньо-декоративних виливків, яку він збирав протягом усього життя.
У 1989 р. кафедра ливарного виробництва залишила свої приміщення в хімічному корпусі та ливарній лабораторії і разом з факультетом перебазувалася в новий сучасний за архітектурою корпус КПІ №9 із зручними аудиторіями, лабораторіями і кабінетами для навчання студентів та виконання науково-дослідних робіт. У проектуванні і будівництві нового корпусу декілька років активну участь на громадських засадах приймали викладачі кафедри Л.М.Сиропоршнєв, В.П.Авдокушин та інші. За майже щоденну участь у виробничих нарадах і практичне вирішення актуальних поточних проблем будівельників зусиллями співробітників і студентів КПІ доцент Леонід Миколайович Сиропоршнєв отримав почесне неофіційне звання "Громадський прораб факультету".
Кафедра ливарного виробництва після 1991 року
У 1991-2000 роках в нових незвичних для країни складних організаційно-економічних умовах кафедра своїй діяльності багато в чому зобов'язана її керівнику і декану факультету д.т.н. проф. А.П. Сьомику.
Завідувач кафедри (1991-2000 р.р.), заслужений працівник народної освіти України, д.т.н., проф. А.П.Сьомик
Аркадій Павлович Сьомик закінчив кафедру «Ливарне виробництво чорних і кольорових металів» механіко-технологічного факультет у 1963 р. і вся його подальша трудова діяльність була пов’язана з КПІ: інженер, аспірант, науковий співробітник, доцент, професор, завідувач кафедри і декан факультету.
У 1969 р. він захистив кандидатську, а в 1988 р. – докторську дисертацію. Приоритетний напрямок його наукової діяльності: розроблення екологічно чистих формувальних і стрижневих сумішей на основі технічних лігносульфонатів та інших зв'язувальних компонентів. Результати його досліджень опубликовані в 200 наукових працях, захищені 19 патентами України і Росії.
З 1977 по 1991 р.р. А.П.Сьомик працював викладачем кафедри «Фізико-хімічні основи технології металів».
У 1998 р. за видатні досягнення в галузі вищої освіти А.П.Сьомику Указом Президента України було присвоєне почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України».
Колектив кафедри, як викладачі, поповнили доценти О.А.Чайковський і І.М.Гурія майстри навчального процесу М.М.Джагінов і В.Х.Добренко.
Викладачі, аспіранти і співробітники кафедри (1995 р.)
Виключно важливу роль у фінансуванні і матеріально-технічному забезпеченні бази для поточного ремонту навчальних приміщень, виконання лабораторних і науково-дослідницьких робіт студентів, аспірантів і співробітників кафедри зіграла енергія, завзятість і винахідництво її керівника А.П.Сьомика та відповідального за наукову роботу кафедри Є.О.Платонова. Перш за все їх зусиллями штат ливарної лабораторії кафедри поступово поповнили робітники найвищої кваліфікації, більшість з яких до пенсійного віку відпрацювали на заводах точного та художнього литва. До ветеранів кафедральної лабораторії А.Т.Хоменка, В.Й.Панкова, Д.Ф.Мацуєвої приєднались техніки М.О.Морозов, Є.О.Морозов, майстри-формувальники і плавильники Ю.Д.Литвиненко. Д.Ю.Литвиненко і М.В.Кириленко, майстер карбувальник і зварювальник В.О.Благовірний.
Завдяки навичкам і досвіду майстрів навчального процесу кафедри студенти опановують складні прийоми виготовлення різноманітних виливків.
Заняття студентів на формувальній дільниці лабораторії кафедри
Заняття студентів на плавильно-розливальній дільниці лабораторії кафедри
У 2000-2005 роках кафедру очолював д.т.н. проф. О.П.Макаревич. Після успішного захисту дисертаційної роботи асистентами, а згодом і доцентами кафедри стали М.М.Ямшинській і Р.В.Лютий.
Завідувач кафедри (2000-2005 р.р.) д.т.н., проф. О.П.Макаревич
Інженерна діяльність Олександра Павловича Макаревича після закінчення КПІ почалася в 1960 році на Київському судомеханічному заводі №37 Військово-морського флоту СРСР, де він працював інженером-технологом ливарного цеху, а згодом головним металургом.
У 1966 році він вступив до аспірантури кафедри, після закінчення якої захистив кандидатську дисертацію. О.П.Макаревич послідовно працював старшим інженером, старшим науковим співробітником, керівником науково-дослідної лабораторії, асистентом, старшим викладачем і доцентом кафедри ливарного виробництва. У 1992 році він захистив докторську дисертацію, працював професором, а с грудня 2000 р. виконував обов’язки завідуючого кафедри. Результат наукової діяльності Олександра Павловича складає більш 200 друкованих публікацій, навчально-методичних розробок, авторських свідоцтв і патентів.
Викладачі, аспіранти і співробітники кафедри (2005 р.)
З 2006-2013 рр. року кафедру очолював д.т.н. проф. В.Г.Могилатенко.
Завідувач кафедри (з 2006-2013 рр.), д.т.н., проф. Могилатенко Володимир Геннадійович

З червня 2013 року кафедру очолює к.т.н., доцент  Кочешков Анатолій Сергійович.

kocheshkov

Завідувач кафедри (2013-2016 рр.) к.т.н., доцент Кочешков Анатолій Сергійович

На кафедрі працюють 1, д.т.н., 10 доцентів, к.т.н., 1 науковий співробітник, 6 асистентів та викладачів-сумісників, а також навчально-допоміжний персонал.
Кафедра пишається своїми колишніми студентами і аспірантами, які досягли значних успіхів в подальшій професійній кар’єрі в інших навчальних і науково-дослідних інститутах, в керівних органах і на промислових підприємствах інших держав. Серед них Л.Софроні, К.Косняну (Румунія), Р.Тодоров, В.Досєв, Г.Хубенов (Болгарія), М.Сальсінес, А.Гонсалес, Е.Альфонсо (Куба), Г.Лойбе (Німеччина), Фам Нгок Чук (В'єтнам), С.Борковський (Польша), Р.Г.Гветадзе (Грузія), В.С.Очеретяний (Бєлорусія), Ю.В.Шитіков, В.Ф.Полянічко, А.М.Жежера, І.П.Романенко, В.Ф.Дурандін, Н.О.Сиротюк (Росія) і багато інших.
Гордість кафедри – її випускник 1969 р. Микола Іванович Бех, який пройшов шлях від інженера-технолога металургійного виробеництва ВАЗу до генерального директора і президента АТ КамАЗ, віце-президента Російського союзу промисловців і підприємців, академіка ряду академій, члена багатьох престижних рад і клубів.
У різні роки докторські дисертації захистили біля 30 випускників і співробітників кафедри. Більше 140 випускників, аспірантів і співробітників кафедри захистили кандидатські дисертації.
У списку лауреатів Державних премій СРСР і України 7 випускників кафедри: О.Е.Марченко, І.Р.Явдошин, О.І.Шевченко, В.К.Погорський, Г.К.Голубчик, В.О.Хлебніков, А.І.Шевченко.
yamshinskiy 161

Завідувач кафедри к.т.н., доцент Ямшинський Михайло Михайлович

 
Колектив кафедри повний сил і енергії для подальшої творчої педагогічної і наукової діяльності з підготовки кваліфікованих молодих спеціалістів, здатних у найближчому майбутньому вирішувати складні проблеми ливарного виробництва України.
 

03056, м. Київ - 56, вул. Політехнічна 35, корпус 9, поверх 4. Тел.: +38(044)204-82-16. Кафедра ЛВЧКМ КПІ ім. Ігоря Сікорського, 2010-2017©

Розробка: shevchuk.ua